Як усі погоджуються, ми живемо в час найбільшого, з часів Другої світової війни, економічного спаду. Як усі ми знаємо, вона бере свій початок від колапсу банківської системи, і перші спроби зрозуміти виниклу внаслідок цього економічну кризу були сфокусовані на причинах банківського падіння. Банки, було сказано, не змогли "порадити собі" з новими "ризиками", які постали внаслідок фінансових інновацій. Заява Алана Ґрінспена, що причиною кризи була "недооцінка ризику по всьому світу", була найбільш стислим виразом цієї точки зору. Особливу увагу було приділено ролі американського ринку іпотечних кредитів субстандартним позичальникам як джерелам так званих "токсичних" активів, які стали домінувати в балансах банків. Спочатку реакція на кризу полягала у викупі державою чи рефінансуванні банків так, щоб вони знову змогли видавати позики. Після цього з’явилися "плани стимулювання", монетарного і фіскального, для того, щоб оживити реальну економіку.
Тепер, коли ми є – або, можливо, вже пройшли – найгіршу частину кризи, частково увагу було зміщено на те, щоб зрозуміти глибші причини кризи. Два найбільш популярні пояснення, які з’явилися, це теорії "жадоби грошей" і "жадоби заощаджень". Перші звинувачують у кризі недбалу фіскальну і монетарну політики, які давали змогу американцям жити за межами їхніх можливостей. Особливо Ґрінспен, у критичні роки керівник Федерального резерву, аж до свого відходу на початку 2006 року використовував низьку відсоткову ставку для того, щоб надто довго утримувати гроші дешевими, таким чином, дозволяючи роздуватись житловій бульці, аж поки вона не луснула.
Друге пояснення розглядає дешеві гроші у США як відповідь на "глобальне перенасичення заощадженнями", що походило зі Східної Азії і Середнього Сходу. "Надмірний привілей", яким насолоджувався долар США як ...............