За даними ООН сьогодні в світі кожний третій працездатний не має роботи взагалі або має випадковий чи сезонний заробіток ( 750 млн. чол. ). Тому безробіття є центральною соціальною проблемою сучасного суспільства.
Безробітні у визначенні Міжнародної організації праці (МОП) - особи у віці 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:
• не мали роботи (прибуткового заняття);
• активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували опитуванню;
• готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів.
Безробіття не може бути доцільним ні в економічному, ні в соціальному плані, оскільки його зростання створює цілий комплекс проблем: скорочується купівельна спроможність населення, бюджет втрачає платників податків, підприємство – персонал. Зростають ризик соціального напруження, додаткові витрати на підтримку безробітних.
Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого – великим суспільним лихом. Всі країни світу прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але жодній ще не вдалося ліквідувати його повністю. Взагалі експерти Міжнародної організації праці

Тож, як бачимо, безробіття набуло небаченого раніше розмаху в Україні, а офіційний перехід України до статусу країни з ринковою економікою є лише примарливою завісою реалій сьогодення .
Влада не робить нічогісінько для того, щоб покращити сучасний стан незайнятого населення.
У моделі управління системою зайнятості повинні дістати відображення всі фактори, що впливають на поповнення ринку робочої сили, і мотиви, які формують поведінку населення допрацездатного віку, працюючого, працездатного непрацюючого і непрацездатного. Суспільне виробництво України в умовах переходу до ринкових відносин перенасичене робочою силою. На це влада й повинна робити ставки.
У даному рефераті ми також визначили, що безробіття - це стан неповної зайнятості працездатного населення суспільне корисною працею. Явище, коли частина активного населення хоче працювати, але не може реалізувати свої можливості; коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї; коли кількість наявних робочих місць не відповідає суспільно необхідній кількості. Безробітними вважаються працездатні громадяни, що не можуть одержати роботу відповідно до своєї освіти, професії, ступеня кваліфікації, котрі зареєстровані на біржі праці. Рівень безробіття визначається відношенням числа безробітних до загальної чисельності працездатного населення країни. Розв'язання проблеми безробіття безпосередньо пов'язане з розвитком суспільного виробництва,

1. Вестник Московского Университета, серия 5 - География, 1997 г., №1
2. Вопросы экономики, 1997 г., №2
3. Досягнення Радянської України за 40 років. Стат. зб. Грозд. «В Українській РСР всім громадянам забезпечено право на працю»]. К., 1957;
4. Енгельс Ф. Становище робітничого класу в Англії. В кн.: Маркс К. і Енгельс Ф. Твори, т. 2. К., 1958
5. Загальна теорiя занятостi, процентiв та грошей. Стрепов А.П., Київ, 1994 г.
6. Известия, 1998 г., 15 травень, №28
7. Коммерсантъ-дэйли, 1997 г., 8 лютого №7
8. Ленін В. І. Розвиток капіталізму в Росії. Твори. Вид. 4, т. 3
9. Маркс К. Капітал, т. 1 [розд. 23]. К., 1954;
10. Общая экономическая теорія. В.И. Ведяпiн, Москва, 1995 г.
11. Рынок труда: занятость и безработица Пристанева А.А., Київ, 1993 г.
12. СССР в цифрах. Стат. сб. М., 1958
13. Страховое дело, 1997 г., №11
14. Финансовые известия, 1998г., 7 березня, №25
15. Экономикс" Кэмпбелл Р.Макконнелл, Стенли Л.Брю, Москва, 1995 г.
16. Экономическое положение капиталистических стран. М., 1959