Конституція України заклала принципи діяльності держави, спрямовані на стимулювання ефективного природокористування, охорони довкілля та утвердження екологічної безпеки. Основний Закон України виходить із гуманістичних та правових засад, згідно з якими людина, її життя і здоров'я, честь, гідність, недоторканність і безпека визнаються у державі найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Тому права і обов'язки людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка бере на себе відповідальність перед громадянином за свої дії. Визнається, що головним обов'язком держави є утвердження і збереження прав і свобод людини (ч. 2 ст. 3). За своїм політико-правовим змістом Конституція України є свого роду суспільним договором, укладеним між громадянським суспільством і державою, про взаємні права і обов'язки з метою забезпечення стабільного розвитку суспільства і загального блага та безпеки. Цей своєрідний договір

На мою думку, не слід переоцінювати сам факт конституційного закріплення екологічної функції держави та екологічних прав громадян. Навіть відсутність конституційного закріплення екологічної функції держави частково компенсується за рахунок взаємодії органів влади в інтересах особи, в тому числі і в екологічних інтересах. Думаю, що автори проекту Конституції України (спочатку Конституційна комісія, зокрема, Тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради України по доопрацюванню проекту Конституції України, у роботі якої брав участь і автор статті у 1996 p.), захопившись проблемами функцій влади, дещо не врахували питання організації влади. Саме такими політико-правовими моделями організації влади і є конституції більшості розвинених держав світу, у всякому разі тих

1. Аграрне право України / За ред. В.З.Янчука. — К.: Юрінком, 1996. — 560 с.
2. Андрейцев В.І. Екологічне і земельне право України: Практикум. — К.: Юрінком-Інтер, 1998. — 272 с.
3. Баб’як О.С., Біленчук П.Д., Чирва Ю.О. Екологічне право України. — К.: Атіка, 2001. — 216 с.
4. Екологічне законодавство України / За ред. В.І.Зайця. — К., 2001. — 416 с.
5. Заїка Ю.О., Співак В.М. Право власності. Спадкове право. — К.: Наукова думка, 2000. — 152 с.
6. Каракаш І. Право поділеної власності на природні ресурси у законодавстві України // Право України. — 2001. — №3. — С.82-84.
7. Конституція України. — К.: Право, 1996.
8. Малишко М.І. Екологічне право України. — К.: Вид. Дім „Юридична книга”, 2001. — 392 с.