На початку ХХІ ст., у зв’язку з кризою не тільки культури, а й цивілізації, питання про роль релігії в культурі істотно зростає. Однак для цілісного огляду проблеми взаємодії релігії й культури аргументів тільки світської науки виявляється недостатньо. Тому звернення до теологічних поглядів на релігію й культуру, на наш погляд, є доцільним й актуальним. Необхідним є аналіз динаміки поглядів богословів на взаємодію релігії й культури в історичному та конфесійному контексті, виявлення загальних підстав й специфіки аргументації богословів і релігійних філософів щодо сутності релігії й культури, творчої діяльності людини, можливість чи неможливість існування культури без релігії.
В християнстві сформувалася відносно цілісна богословська концепція культури. Існуючі в сучасній релігійній свідомості погляди на культуру, базуючись на аналізі співвідношення людського й божественного, природного й надприродного начал, в розвитку культури виходять із визнання провідної ролі надприродного начала. Залишаючись в межах традиційних християнських віроповчальних настанов, теоретики сучасного християнства підходять до проблеми співвідношення релігії й культури, керуючись теологемою: культура, хоча й справа рук людських, – явище вторинне, похідне від божественного начала. Такий підхід заданий

Головну причину кризи сучасної світської культури богослови основних християнських конфесій вбачають у кризі релігії. Розрив між релігійною й світською культурою позбавив останню її істинних цінностей, а саме – духовного й метафізичного виміру. Перспективи людини в “культурі безвір’я” оцінюються християнськими Церквами дуже песимістично. Ця оцінка має давню традицію і засвоєна “теологією культури” із західної філософії кризи. Визнаючи величезні творчі досягнення людини як творця дивовижної культури нашого часу, саму суть творчості богослови зводять до позалюдського джерела. Людській особистості, вважають вони, властиво досягати справжньої людяності тільки через культуру, але особистість повинна бути відкрита Богу. Людині необхідно звертатися до Бога, коли б не це, особистість замкнулася б, духовно отруїлася б усвідомленням своєї непоправної обмеженості. Вище достоїнство людини – духовне, і вона до нього піднімається через культуру душі, шлях до якої дає релігія. Зрозуміло, що при такому тлумаченні релігія виступає в ролі абсолютної антропологічної цінності для людини й не може бути названа складовою культури. Релігія виступає як внутрішня сила, що рухає культуру й життя людини взагалі. Але в цьому випадку під релігією розуміється скоріше не

1. Бодак В.А. Релігія в культурному бутті особистості // Українське релігієзнавство. Бюлетень УАР. – К., 2004. - №2 (30). - С.34-44.
2. Дамаскин И. Точное изложение православной веры. – М., 1844.
3. Релігієзнавство: Підручник / За ред. В.І. Лубського, В.І. Теремка. – К., 2000.
4. Слово Святейшего патриарха Московского и всея Руси Алексия II на открытии Богословской конференции Русской Православной Церкви “Православное Богословие на пороге третьего тысячелетия”. – Москва, 7–