Кожна людина незалежно від статі, має право на особисту недоторканість, повагу до її гідності, вільний розвиток своєї особистості (ст.ст. 23, 28, 29 КУ). Особливістю злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, є посягання на рівне право жінки чи чоловіка, які досягли віку статевої зрілості, бути вільними у вирішенні питань щодо власних статевих стосунків. Особи, які не досягли віку статевої зрілості, визнаються статево недоторканими і це виключає правомірність статевих зносин з ними, в тому числі таких, що мають місце за взаємною згодою.
Актуальність даної роботи полягає в можливому застосуванні запропонованих в ній положень стосовно вдосконалення чинного законодавства щодо відповідальності за насильницькі дії в нормотворчій практиці.
Кожне цивілізоване суспільство суворо оберігає честь та гідність жінок як символ особистої честі, а ефективність цього захисту виступає показником його культури. Існуючий устрій сексуальних відносин охороняється, звичайно, не тільки за допомогою кримінального законодавства але і головним чином шляхом виховання моральних якостей, формування культури спілкування між особистісних стосунків, статевого виховування, надання психічної допомоги в вирішенні глибинних переживань та конфліктів. В системі злочинності межі сексуального

Під задоволенням статевої пристрасті неприродним способом потрібно розуміти будь-які дії сексуального характеру незалежно від їх гетеро- або гомосексуальної спрямованості (крім природного статевого акту), які здатні задовольнити статеву пристрасть чоловіка або жінки. Це, зокрема, мужолозтво, лесбіянство, орогенітальний контакт (coitus per os) жінки з чоловіком або чоловіка з чоловіком, аногенітальний контакт (coitus per anum) чоловіка з жінкою, сурогатні форми статевих зносин, які імітують природний статевий акт, садистські дії сексуального характеру (наприклад, проникнення у піхву жінки певним предметом), сексуальний мазохізм, при якому задоволення статевої пристрасті винного відбувається в процесі заподіяння потерпілій особі фізичних мордувань.
Під мужолозтвом розуміють один із різновидів чоловічого гомосексуалізму - аногенітальний сексуальний контакт чоловіка з чоловіком. Лесбіянство (жіночий гомосексуалізм) - це форма задоволення статевої пристрасті жінки шляхом вчинення нею різноманітних дій сексуального характеру з особою жіночої статі (наприклад, мастурбація, орально-генітальні контакти, вплив на ерогенні зони партнерші за допомогою штучних пристосувань).
Поняття фізичного насильства, погрози його застосування та використання безпорадного стану потерпілого у коментованому складі злочину за своїм змістом є такими ж, як і при зґвалтуванні (див. коментар до ст. 152).
Злочин визнається закінченим з моменту початку вчинення дії сексуального характеру, спрямованої на задоволення статевої пристрасті. При цьому не вимагається, щоб сексуальний контакт був завершений у фізіологічному розумінні.
Об'єкт цього злочину аналогічний об'єкту злочину, передбаченого ст. 152.
Потерпілим від злочину є особа жіночої або чоловічої статі, яка всупереч своїй волі виконує роль сексуального партнера винного. Якщо особа, яка не досягла 16-

1. Конституція України: Прийнята ВР України 28 червня 1996р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Офіц. видання Мінюсту України. – 1993. – 443 с.
3. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Канон. – 2001. – 1104 с.
4. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 4 від 27.03.1992 р., “Про судову практику в справах про зґвалтування та інші статеві злочини” Збірник постанов пленуму Верховного суду України (1963–1997). Сімферополь: Таврія. – 1998. – 712 с.
5. Про судову практику по справам про зґвалтування та інші статеві злочини: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 4/ Бюл. законодавства і юрид. практики України № 1/1995. – К.: Юрінком,1995. – С. 97–104.
6. Воробей П. Загальне поняття кримінально-правового ставлення в вину // Право України. – 1999. – № 6. – С. 113–115.
7. Збірник постанов пленуму Верховного суду України (1963–1997) // Сімферополь: Таврія. – 1998.
8. Игнатов А.Н. Ответственность за насильственное совершение действий сексуального характера // Советская юст. – 1991. – № 12.– С.10–11.
9. Игнатов А.Н. Ответственность за преступления против нравственности (Половые преступления). – М.: Юрид. лит., 1966. – 207 с.
10. Коржанский Н. Установление вины // Юрид. практика. – 1997. – № 3 (37). – февр. – С. 5–6.
11. Практика судів України у кримінальних справах // Бюл. законодавства і юрид. практики України: Юрінком. – 1996. – № 3.2. Цвіліховський Л. Деякі питання застосування законодавства про відповідальність про зґвалтування // Радянське право. – 1987. – № 2.
12. Сердюк П.П. Проблема визначення поняття насильства у кримінальному праві Німеччини, Швейцарії, Голландії // Вісник ЗЮІ. – Запоріжжя, 2001. – № 4. – С. 228–233.
13. Шевчук Ю.І.. Практика призначення покарання за зґвалтування та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, поєднане з вбивством. “Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика)” 14’2006.
14. Шубин В. Дифференциация ответственности за изнасилование при отягчающих обстоятельствах // Советская юст. – 1980. – № 16.