В роботі було розглянуто особливості судової практики в справах про визнання втратившим право на користування жилим приміщенням.
Судова практика узагальнюється таким чином, що наявність рішення про визнання громадянина таким, що втратив право користування жилим приміщенням у зв'язку з відсутністю без поважних причин понад передбачений ст. 71 ЖК строк не є обов'язковим документом вирішення спору про право на приватизацію.
Якщо громадянин втратив право на проживання у встановленому чинним законодавством порядку, а члени його сім'ї, що залишилися проживати у квартирі, приватизували її відповідно до вимог Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", вони мають право відповідно до ст. 12 цього закону розпорядитися квартирою на свій розсуд, в тому числі і продати її згідно з положеннями цивільного законодавства.
Стаття 41 Конституції України надає право кожному володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності як сукупність правових норм, що закріплюють право людини володіти, користуватися і розпоряджатися належним їй майном та іншими матеріальними благами, і набувається в порядку, визначеному Законом України "Про власність" та Цивільним кодексом України, є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Для забезпечення вирішення цієї проблеми 3 березня 2000 р. Верховна Рада України у Законі "Про внесення змін до статті 71 Житлового кодексу Української РСР" змінила терміни збереження жилих приміщень за тимчасово відсутніми членами сім'ї.
З часу набрання вказаним законом чинності діє правило, що громадянин повинен повернутися на місце свого проживання протягом 6 місяців після закінчення встановлених у законі строків у таких випадках:
1) призов на військову службу – до 3 років, залежно від строку служби. Строк (повернення на місце свого проживання) відраховується з моменту закінчення служби, визначеного законом і наказом про звільнення.
Для інших категорій військовослужбовців (прапорщиків, мічманів, військовослужбовців надстрокової служби) строк служби визначений до 5 років і цей строк спливає автоматично;
2) навчання, лікування, виховання, перебування у виховному закладі – строк визначається часом перебування у такому закладі і відраховується з моменту отримання диплому, виписки або досягнення певного (15 чи 18-річного) віку;
3) взяття під варту або засудження до позбавлення волі. Строк спливає з моменту звільнення засудженого з-під варти або до відбуття ним покарання.
Проект Житлового кодексу поширив правила щодо збереження житла також на орендарів, членів їх сімей, а також визначив додаткову умову, за якою зберігається право на житло (за всіма особами, що зникли без вісті) протягом шести місяців, а саме: зникнення особи — до дня набрання законної сили рішення суду про оголошення громадянина безвісти відсутнім або померлим.
Право на користування житлом зберігається за відсутньою особою протягом наступних шести місяців з дня закінчення строків, зазначених вище.
Строк зберігання житла за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, орендодавцем.

1. Житловий Кодекс Української РСР // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1983, Додаток до № 28, ст. 573, зі змінами
2. Житлове право України: Навч. посіб. / М. К Галянтич, Г. І. Коваленко. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 480 с.
3. Луць Л. А. Перспективи становлення судового прецеденту як джерела права України / Л. А. Луць // Вісник Центру суддівських студій. - 2006. - № 6. - С. 10-15.
4. Пошва Б. М. Судовий прецедент: проблеми запровадження в Україні / Б. М. Пошва // Вісник Верховного Суду України. - 2008. - № 9. - С. 16-22
5. Офіційний сайт Дніпровського районного суду м. Києва: http://dneprovskiy-sud.jurportal.org/ua