Старіння людини звичайно має особливе значення. Століттями філософи обговорювали причини старіння, алхіміки шукали еліксир молодості, а багато релігій надавали старінню сакральне значення. Зараз успіхи медицини та покращення рівня життя дозволили значно підвищити середню тривалість життя, проте, незважаючи на інтенсивні дослідження, дослідники ще далекі до подолання старіння.
Старіння пов’язане зі змінами, що проходять на всіх рівнях організації життєвої матерії.
У даний час існує більш як 200 різних теорій процесу старіння.
Є дві групи теорій про причини старіння. Одна група стверджує, що старіння відбувається в результаті випадкових, або стохастичних, подій, наприклад непередбачуваних впливів із боку довкілля або щоденних

Великою гілкою досліджень з геронології (так звана біомедична геронтологія) є спроби збільшення тривалості життя, особливо людини. Помітне збільшення тривалості життя вже відбувається зараз на глобальному масштабі за допомогою таких факторів як загальне покращення медичного обслуговування і покращення рівня життя. На рівні індивідуума збільшення тривалості життя можливо за рахунок правильної дієти, фізичних вправ та запобігання потенційно токсичних факторів, таких як паління. Проте, переважно всі ці фактори направлені на подолання не старіння, а лише «випадкової» смертності (член Мейкгама в законі Ґомпертца-Мейкгама), яка вже зараз складає невелику долю смертності у розвинених країнах, і таким чином цей підхід має обмежений потенціал збільшення тривалості життя.
Існує кілька можливих стратегій, за рахунок яких дослідники сподіваються зменшити швидкість старіння та продовжити життя. Наприклад, тривалість життя збільшується до 50 % в результаті обмеження калорій

1. Адамс Э.К. Творчість Эрика Х. Эриксона // Енциклопедія глибинної психології. Т. 3. М.: Когито-Центр, 2002. С. 178-223.
2. Бессер Р. Життя й творчість Ганни Фрейд // Енциклопедія глибинної психології. Т. 3. М.: Когито-Центр, 2002. С. 1-54.
3. Вальдхорн Г.Ф. Хайнц Гартман і сучасний психоаналіз // Енциклопедія глибинної психології. Т. 3. М.: Когито-Центр, 2002. С. 55-83.
4. Волков Ю. Г., Добреньков В.И., Кадария Ф.Д., Савченко И.П., Шаповалов В.А. Социология молодежи: Учебное пособие / под ред. проф Ю.Г. Волкова. – Ростов-н /Д.: Феникс, 2001.
5. Головатый Н.Ф. Соціологія молодежи: Курс лекций. – К., 1999.
6. Головенько В.А. Український молодіжний рух у ХХ столітті. – К., 1997.
7. Кляйн М., Айзекс С., Райвери Дж., Хайманн П., Розвиток у психоаналізі. М.: Академічний проект, 2001.
8. Кравченко А.И. Социология: Учеб. пособие для студ. высш. пед. Учеб. заведений. – М. Издательский центр «Академия», 2002.
9. Павловский В.В. Ювентология: проект интегративной науки о молодежи. – М.: Академический Проект, 2001.
10. Про становище молоді в Україні. Щорічна доповідь президента України Кабінету Міністрів та Верховній Раді України.
11. Фрейд А. Эго й механізми захисту // Теорія й практика дитячого психоаналізу / Пер. с англ. і ньому. М.: ТОВ Квітень^-Пресс; ЗАТ З Эксмо-пресс, 1999. С. 115-244.
12. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. – Львів: Кальварія, 2003.
13. Эриксон Э. Дитинство й суспільство. Спб., 1996. 592 с.
14. Эриксон Э. Ідентичність: юність і криза. М., 1996. 344 с.