Елліністична культура в багатьох своїх рисах конфлік¬тувала зі старовинними римськими цінностями: культура величезних поліетнічних монархій наражалася на патріархально-республіканську ментальність римської громади. Вона яскраво виражена в промові Цецилія Метелла над ті¬лом його батька Луція, консула 231 р до н. е. й уславлено¬го полководця І Пунічної війни: «Він намагався бути серед перших воїнів, бути чудовим оратором, прекрасним полко¬водцем, під проводом якого здійснювалися би величні подвиги, мати найбільшу пошану, найвищу мудрість, стояти, за спільною згодою, па чолі сенату, придбати чесним шляхом велике майно, залишити багато дітей і здобути славу серед громадян». Самореалізація римлянина як особистос¬ті була можлива лише на військовій та державно-адміні¬стративній службі. Політичну діяльність громадян сприй¬мали не як обов'язок, а як єдино можливий спосіб життя, що дає змогу навіки вкарбувати свої вчинки в пам'ять спів¬громадян. Критеріями в системі цінностей були відповідальність перед суспільством, служіння вічному місту, под¬виги в його ім'я. Людину оцінювали за її суспільною роллю: як магістрата, оратора, воїна. Саме тому римська система моральних цінностей вичерпувалася зовнішніми, громадськими виявами й ніколи не заторкувала інтимних, духов¬них категорій. Придушивши паростки інтроспекції й само¬заглиблення, вона перешкоджала становленню особистісної форми свідомості.

В I ст. до н.е. зародилася і римська філологія. З'явилися спеціальні дослідження по граматиці, про вживання букв, виникнення латинської мови, філологічні коментарі до комедій і трагедій письменників II ст. до н.е. Найбільш великими фахівцями в області римської філології були Нігидій Фігул, що написав обширні граматичні коментарі, і його учень Теренцій Варрон, автор твору «Про латинську мову» і багатьох інших творів.
Як величезна Римська держава складалася з багатьох різнорідних частин механічно пов'язаних між собою і що не злилися в органічне ціле, так і римська культура пізно республіканської епохи являла собою з'єднання багатьох початків етруського, споконвічно римського, італійського і грецького. Складовий характер римської культури пояснює еклектизм багатьох її сторін. [3]

Список використаної літератури
1. Античная литература. Рим: антология / сост. Н.А.Федоров, В.И.Мирошенкова. – 2-е изд., испр. – М. : Высш. шк., 1988. – 720 с.
2. Дуров, В. С. История римской литературы / В. С. Дуров. – СПб : филолог. ф-т СПб госуд. у-та, 2000. – 624с.
3. История римской литературы. Т. 2 / под ред. С.И.Соболевского, М.Е.Грабарь-Пассек, Ф.А.Петровского. – М.: Изд-во АН СССР, 1962. – 483 с.
4. Лановик, М. Б. Антична література: матер. до курсу / М. Б. Лановик, З. Б. Лановик. – Тернопіль: ТНПУ, 2007. – 475с.
5. Підлісна, Г. Н. Світ античної літератури / Г. Н. Підлісна. – 2-е вид., перероб. і доп. – К. : Наук. думка, 1989. – 168с.
6. Султанов, Ю. І. У світі античної літератури: давньогрецька література. Література стародавнього Риму: посіб. для вчит. / Ю. І. Султанов. – Х.: Ранок: Веста, 2002. – 112с.
7. Тронський, І. М. Історія античної літератури / І. М. Тронський. – 2-е вид. – К. : Рад. шк., 1959. – 594с.