Сучасну соціальну роботу прийнято розглядати на трьох рівнях: індивідуальна соціальна робота, групова соціальна робота, соціальна робота в громаді. Щодо останнього типу соціальної роботи точиться чимало дискусій, поза як неоднозначними, а інколи й суперечливими, є й саме поняття громади, і зміст соціальних програм, що реалізують на локальному рівні, і зміст діяльності професійних соціальних праці¬вників, котрі не завжди с членами громади. Для України ситуація з розвитком роботи на рівні громади ускладнюється ще й розбіжні¬стю між законодавчим тлумаченням громади та її професійним ро¬зумінням, відсутністю досвіду фахової соціальної роботи.
В Україні поняття «громада» практично не використовують у такому значення, як у професійній соціальній роботі за кордоном. «За радянських часів людину ідентифікували не з громадою, суб-культурою, а з місцем її проживання. Прописка була визначаль¬ною рисою людини. Всі суспільні «блага» (пільги, послуги тощо) надавали за місцем проживання. За відсутності приватних лікарів людина могла отримати медичну допомогу тільки за місцем про¬живання, наявності прописки» [6].
Нині в українській літературі із соціальної роботи - цілкови¬тий термінологічний різнобій: натрапляємо й на «громаду», й на «общину», і на «ком'юніті» та «спільноту».
Офіційно в нашій державі вживають поняття «територіальна гро¬мада». Таке утворення Конституція України розглядає як первин¬ний суб'єкт місцевого самоврядування. Варто зазначити, що Основ¬ний Закон визнає право самостійно вирішувати питання місцевого значення лише за первинними територіальними громадами - жите¬лями адміністративно-територіальних одиниць, тобто поселень або населених пунктів (сіл, кількох сіл, селищ та міст). Конституція Ук¬раїни гарантує громадянам право обирати й бути обраними до органів місцевого самоврядування, право брати участь у місцевих референдумах, право рівного доступу до служби в органах місцево¬го самоврядування, право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів та посадо¬вих осіб місцевого самоврядування...[1]. Отже, мешканців кількох ба¬гатоповерхових будинків або мікрорайону в місті, котрі мають спільні інтереси або вирішили здійснити якусь акцію, виявити певну ініціативу, формально громадою не вважають.

Отже, ідея громади (спільноти) останнім часом була висунута як відповідь на проблеми сучасного суспільства й свідчить, на мою думку, про кризу сучасної держави. Це універсальна й гло¬бальна тенденція. Всюди в світі - у капіталістичних країнах Західної Європи й Північної Америки, колишніх комуністичних країнах Європи та Азії, у країнах Тихоокеанського регіону, що бурхливо розвиваються, у менш розвинених країнах Африки, Азії та Латинсь¬кої Америки - спостерігаються схожі тенденції, схожі ознаки кризи державності, схожі кроки у децентралізації управління соціальною сферою. Національні держави більше не сприймають як утворення, здатні задовольнити всі потреби своїх громадян. Життя стає індивідуалізованішим; найважливіші сторони життєдіяльності людини реалізуються не у великих організаціях, а в малих групах, які найбільше відповідають конкретним потребам цієї людини, зокрема духовним та пізнавальним. Більше того, скрізь у світі вкорінюється переконання, що робота централізованих державних установ відрізняється високим ступенем бюрократизму та низькою ефектив¬ністю, а їхнє фінансування не забезпечує належної якості обслугову¬вання. Організацію діяльності на рівні громади вважають за прий¬нятнішу, ефективнішу та менш обтяжливу для державного бюджету.
Відомо, якщо в людини є можливість вибору, вона воліє, аби допомогу їй надавали вдома й бажано близькі люди. Громада у цьому випадку виконує функцію упорядкування соціальних відно¬син та є проміжною ланкою між макросистемою громади в ціло¬му та мікросистемою родинної та особистої підтримки.
Громада як рівень соціальної роботи є привабливою й з огля¬ду на можливість поєднувати формальні та неформальні види на¬дання допомоги. Так, у Великобританії є спеціальний закон, що регулює взаємовідносини у наданні допомоги в громаді, згідно з яким можна залучати недержавні організації до надання послуг, які повинні надавати державні організації (на підставі так званого соціального контракту).
Ще один момент, який впливає на розвиток у світі роботи в громаді, це процес тотальної глобалізації, пов'язаний з техніч¬ним прогресом, що, як це не дивно, породило новий тип мислення і потребу в самоідентифікації, відчуття приналежності до якоїсь конкретної групи, якоїсь громади, а не «глобального селища». Ці соціальні та економічні моменти призвели до поступової переорі¬єнтації поглядів - від державного соціального догляду до роботи в громаді.
Щодо України, то поштовхом до розвитку роботи в громаді є, очевидно, кілька чинників: погіршення матеріального та психоло¬гічного становища соціальне вразливих груп населення, а відтак зростання необхідності в нових соціальних послугах та програ¬мах; неспроможність державних, передусім стаціонарних/інтернат¬них закладів соціального захисту задовольнити потреби людей, зокрема потребу бути інтегрованим у соціальне середовище; ста¬новлення соціальної роботи як професії, поява фахівців, які мають уявлення про можливості та переваги організації роботи за місцем проживання чи в громадах за інтересами.

Список використаної літератури
1. Конституція, Закон вiд 28.06.1996 № 254к/96-ВР. - Документ 254к/96-вр, остання редакцiя вiд 30.09.2009. - http://zakon.rada.gov.ua.
2. Семигіна Т. Робота в громаді: практика й політика. - К.: Києво-Могилянська академія, 2004. - 180 с.
3. Соціальна робота: В 3-х ч. - Ч.1. Основи соціальної роботи / За ред. Семигіної Т.В., Григи І.М. - К.: КМ Академія, 2004. - 178 с.
4. Безпалько О. В. Соціальна робота в громаді. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 172с.
5. Семигіна Т. Соціальна політика економічно розвинутих країн в умовах глобалізації // Магістеріум: Соціальна робота і охорона здоров’я. - 2004. - 84с.
6. Соціальна робота в Україні: Навч. посіб. / І.Д. Звєрєва, О.В. Безпалько, С.Я. Марченко та ін.; За заг. ред. І.Д. Звєрєвої, Т.М. Лактіонової. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 256 с.
7. Семигіна Т. Підготовка магістрів соціальної роботи (з досвіду Школи соціальної роботи НаУКМА) // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. - 2004. - № 2. – 137с.
8. Соціальна робота: Навчальний посібник /Під ред. А.М.Панова, Е.И. Холостовой. - М.: Соціально-технологічний інститут, 2005. - 234с.
9. Безпалько О.В. Теорія і практика соціально-педагогічної роботи з дітьми та учнівською молоддю в територіальній громаді.: Дис... д-ра наук: 13.00.05 - 2007. – 85с.
10. Батанов О.В. Територіальна громада - основа місцевого самоврядування в Україні. Монографія. – К.- 2005. – 67с.