Актуальність теми. Становлення України як соціальної, правової демократичної держави, проголошення курсу на перехід до соціально-орієнтованої ринкової економіки ставить перед країною певні завдання, які потребують свого вирішення. Одним з найбільш складних, якщо не найскладнішим завданням с формування в Україні цивілізованого ринку праці. Досвід його функціонування в країнах з розвиненою ринковою економікою показує, що він здатний в значній мірі підвищити ефективність використання трудового потенціалу. В той же час ринкові стосунки в сфері працевлаштування, сформування попиту і пропозиції на робочу силу неминуче породжують цілий ряд негативних соціальних наслідків. Найболючішим з них є безробіття.
Слід зазначити, що проблема безробіття в Україні стоїть досить гостро. Так, на 1 січня 2004 р. на обліку в державній службі зайнятості перебувало 1003.7 тис. незайнятих громадян. Чисельність осіб, які в такий спосіб шукали роботу, за грудень 2003 р. зросла на 2.0%. Серед зазначеної категорії громадян 98.5% мали офіційний статус безробітних. Чисель¬ність зареєстрованих безробітних за грудень зросла на 41% і становила 988.9 тис. осіб. Чисельність зареєстрованих безробітних у сільській міс¬цевості в грудні 2003р. зросла більше, ніж у міській (на 5.7 проти 2.8%) і на 1 січня 2004 р.

Проблеми працевлаштування сьогодні в Україні є одними з найбільш актуальних. Правове забезпечення залучення громадян України у сферу трудової діяльності здійснюється відповідною системою норм, до яких належать Закон України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року з наступними змінами і доповненнями, Кодекс законів про працю, Положення про державну службу зайнятості від 24 червня 1991 року, Постанова Кабінету Міністрів від 1 листопада 1999 року №2028 «Про затвердження порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні», Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року і ін.
На основі аналізу наукової літератури та законодавства з питань працевлаштування, поняття працевлаштування можна визначити як діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, суб'єктів підприємницької діяльності та інших посередницьких органів, яка спрямована на підшукування роботи особам, що її шукають, а також діяльність останніх по самостійному підшукуванню собі місця роботи.
У забезпеченні зайнятості населення беруть участь державні органи двох видів: загальні й спеціальні. Загальне керівництво працевлаштуванням і його організація покладені на Міністерство праці та соціальної політики

1. Конституція України. – К.: Велес – 2004. – 46с.
2. Кодекс законів про працю України – К.: Видавець Паливода А.В. – 2006. – 104с.
3. "Про зайнятість населення" Закон України від 1 березня 1991 р. № 803-ІІІ Інфодиск. «Законодавство України».– 13с.
4. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" Закон України від 2 березня 2000 р. № 3483-ІV–Інфодиск. «Законодавство України».– 8с.
5. Постанова Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. №2028 «Про затвердження порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні». - Інфодиск. «Законодавство України».
6. Положення «Про порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт», затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. №578. - Інфодиск. «Законодавство України».– 34с.

Спеціальна література

7. Безусий В.В. Правове регулювання працевлаштування в Україні.: Автореферат. Харківський національний університет внутрішніх справ. – Х.,2006. – 17с.
8. Болотіна Н.Б. Трудове право України. – К.: Вікар, 2004. – 725с.
9. Бойко М.Д. Трудове право України. – К.: Атіка, 2006. – 312с.
10. Бойко Ю. Розмежування правового регулювання законодавства