ПРЕЗИДЕНТСЬКЕ ВЕТО – УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ
Напрям: Право
Предмет: Конституційне право
Тип роботи: Курсова робота
ID роботи: 1004
Предмет: Конституційне право
Тип роботи: Курсова робота
ID роботи: 1004
Рік захисту: 2008
Сторінок: 37
Мова: Українськa
Сторінок: 37
Мова: Українськa
Дану роботу можна завантажити відразу після оплати!
ВСТУП
РОЗДІЛ І. Поняття та історичний розвиток вето
1.1. Поняття вето
1.2. Історичний розвиток інституту вето
1.3. Міжнародний досвід застосування права вето
РОЗДІЛ ІІ. Українські реалії вето
2.1. “Українська специфіка” права вето
2.2. Вето 2007
2.2.1. Вето на бюджет 2007
2.2.2. Вето на закон «Про державний земельний кадастр»
2.2.3. Вето на Закон України «Про перелік об`єктів права державної власності, що підлягають приватизації у 2007 році»
ВИСНОВКИ
ЛІТЕРАТУРА
РОЗДІЛ І. Поняття та історичний розвиток вето
1.1. Поняття вето
1.2. Історичний розвиток інституту вето
1.3. Міжнародний досвід застосування права вето
РОЗДІЛ ІІ. Українські реалії вето
2.1. “Українська специфіка” права вето
2.2. Вето 2007
2.2.1. Вето на бюджет 2007
2.2.2. Вето на закон «Про державний земельний кадастр»
2.2.3. Вето на Закон України «Про перелік об`єктів права державної власності, що підлягають приватизації у 2007 році»
ВИСНОВКИ
ЛІТЕРАТУРА
Конституція України 1996 року закріпивши за Президентом України право вето, водночас залишила деякі питання функціонування цього інституту в системі стримувань і противаг між різними гілками влади в Україні. Норми Основного Закону України, присвячені участі Президента України в завершальній стадії законодавчого процесу, з причин їх загального характеру дають досить широкий простір для тлумачення, що містить загрозу викривлення дійсних намірів законодавця і фактичного виходу глави держави за межі своєї компетенції. Для того, щоб чітко окреслити проблеми,
Підсумовуючи аналіз правової природи інституту вето глави держави можна зазначити, що становлення цього інституту відбувалось впродовж довгого історичного відрізку часу, протягом якого державознавці намагались віднайти інструменти, за допомогою яких можна було б підтримувати загальний баланс повноважень всіх державних органів. Одним з таких важливих інструментів у системі стримувань і противаг стало право вето.
Праву вето відведено важливу роль у процесі попередження надцентралізації влади і конституційних порушень. Однак, водночас вето може стати інструментом зловживання. Загалом, вето – це той інститут, існування якого вирізняє конституційне правління, при якому вся влада обмежена дією закону, від диктатури, яка заснована на принципі максимальної централізації влади.
При виборі того чи іншого виду вето для закріплення в конституції важливо зважити на те, щоб дане повноваження глави держави не порушувало загального балансу влад і вона була так розподілена і зрівноважена між главою держави і парламентом, щоб жоден з них не міг
Праву вето відведено важливу роль у процесі попередження надцентралізації влади і конституційних порушень. Однак, водночас вето може стати інструментом зловживання. Загалом, вето – це той інститут, існування якого вирізняє конституційне правління, при якому вся влада обмежена дією закону, від диктатури, яка заснована на принципі максимальної централізації влади.
При виборі того чи іншого виду вето для закріплення в конституції важливо зважити на те, щоб дане повноваження глави держави не порушувало загального балансу влад і вона була так розподілена і зрівноважена між главою держави і парламентом, щоб жоден з них не міг
1. Сравнительное конституционное право. – М.: изд. фирма «Манускрипт», 1996. – С.428.
2. Мишин А. А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. – М.: Белые альвы, 1999. – С.193.
3. The Encyclopedia Americana. – 1998. – Vol. 28. – P. 70.
4. Юридическая энцеклопедия / под ред. М. Ю. Тихомирова. – М., 2001. – С.121.
5. Сахаров Н. А. Институт президенства в современном мире. – М.: Юрид. лит., 1994. – С.122.
6. Конституционное право зарубежных стран / под общ. ред проф. Баглая. М.:НОРМА, 2001. – С. 229.
7. Сравнительное конституционное право. – М.: изд. фирма «Манускрипт», 1996. – С. 617.
8. Мишин А. А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. – М.: Белые альвы, 1999. – С.196.
9. Сравнительное конституционное право. М.: «Манускрипт», 1996. – С. 619.
10. Окуньков Л. А., Рощин В. А. Вето Президента. – М., 1999. – С. 142.
11. Федчишин М. Право законодавчої ініціативи і право вето // Віче. – 1998. - № 11. – С.48.
12. Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн. – К., 1997. –
2. Мишин А. А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. – М.: Белые альвы, 1999. – С.193.
3. The Encyclopedia Americana. – 1998. – Vol. 28. – P. 70.
4. Юридическая энцеклопедия / под ред. М. Ю. Тихомирова. – М., 2001. – С.121.
5. Сахаров Н. А. Институт президенства в современном мире. – М.: Юрид. лит., 1994. – С.122.
6. Конституционное право зарубежных стран / под общ. ред проф. Баглая. М.:НОРМА, 2001. – С. 229.
7. Сравнительное конституционное право. – М.: изд. фирма «Манускрипт», 1996. – С. 617.
8. Мишин А. А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. – М.: Белые альвы, 1999. – С.196.
9. Сравнительное конституционное право. М.: «Манускрипт», 1996. – С. 619.
10. Окуньков Л. А., Рощин В. А. Вето Президента. – М., 1999. – С. 142.
11. Федчишин М. Право законодавчої ініціативи і право вето // Віче. – 1998. - № 11. – С.48.
12. Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн. – К., 1997. –